Парвіз Насібов стоїть на олімпійському п’єдесталі вже вдруге, тримаючи в руках срібну медаль, а навколо лунають гімни та оплески. Український борець греко-римського стилю азербайджанського походження перетворив свій шлях від маленького села в Азербайджані на легенду сучасного спорту. У ваговій категорії до 67 кг він став срібним призером Олімпійських ігор 2020 року в Токіо та повторив успіх на Іграх 2024 у Парижі. Ці перемоги — не просто медалі, а символ волі, адаптації та глибокої любові до України, яку він обрав серцем ще в дитинстві.
Сьогодні Парвіз Насібов — один із лідерів української збірної з греко-римської боротьби. Його техніка вражає точністю, витривалістю та здатністю переламувати хід бою навіть у найскладніших ситуаціях. Для початківців у світі спорту його історія стає натхненням: як хлопець з азербайджанського села опинився в українському Миколаєві, опанував новий стиль боротьби й піднявся на світовий рівень. Для просунутих читачів — це детальний розбір кар’єри, де кожна медаль супроводжується аналізом тактики, тренувань і психологічної стійкості.
Його шлях наповнений випробуваннями: переїзд у ранньому віці, адаптація до нової країни, постійні зміни вагових категорій і боротьба з сильними суперниками з Азербайджану, Ірану та Угорщини. Насібов не просто спортсмен — він уособлює єдність культур і незламність духу в часи випробувань для України.
Ранні роки: від вільної боротьби в Азербайджані до греко-римського стилю в Україні
Народжений 18 серпня 1998 року в селі Муганли Агстафинського району Азербайджану, Парвіз Насібов виріс у звичайній азербайджанській родині. До шести років він бігав вулицями рідного села, де й почав перші кроки в спорті — секція вільної боротьби стала першим майданчиком для його енергії. Маленький Парвіз швидко зрозумів, що боротьба — це не просто сила, а дисципліна, яка формує характер.
У 2004–2005 роках родина переїхала до Миколаєва в Україні. Для хлопчика це був кардинальний поворот: нова країна, нова мова, новий стиль життя. Тут він перейшов на греко-римську боротьбу, де акцент на верхній частині тіла, заборонені захваті за ноги, а техніка вимагає виняткової координації та балансу. Переїзд став випробуванням, але й шансом. У Миколаєві Парвіз тренувався в ДЮСШ №7, а з 2015 року переїхав до Запоріжжя — до обласного спортивного ліцею та школи вищої спортивної майстерності.
Тренер Євген Чертков, заслужений тренер України, став ключовою фігурою в його житті. Під його керівництвом юний борець опанував нюанси греко-римського стилю: правильне використання тулуба, контроль центру килима, швидкі кидки й оборону. Ці роки заклали фундамент — від регіональних турнірів до юніорських чемпіонатів Європи та світу.
Юніорська кар’єра: перші медалі та становлення лідера
Ще в кадетському та юніорському віці Парвіз Насібов заявляв про себе на міжнародній арені. У 2014 році він здобув бронзу на чемпіонаті Європи серед кадетів (до 58 кг) і срібло на чемпіонаті світу в тій самій категорії. Наступні роки принесли ще більше: срібло на юніорському чемпіонаті Європи 2015 (до 60 кг), золото на чемпіонаті Європи серед юніорів 2017 у Дортмунді (до 66 кг) і бронзу на світовій першості юніорів 2018 (до 67 кг).
Ці успіхи не були випадковими. Насібов вирізнявся вмінням читати суперника, швидко адаптуватися до його стилю та зберігати холодну голову в напружених моментах. На Кубку світу 2017 в Ірані він став єдиним українцем, який не програв жодного поєдинку, хоча збірна посіла шосте місце загалом. Така стійкість привернула увагу тренерів збірної України.
Перехід до дорослого рівня відбувався поступово. Парвіз представляв Запоріжжя, брав участь у Гран-прі Загреба, де пізніше здобував золото кілька разів. Кожна перемога додавала впевненості: від бронзи на Гран-прі Іспанії 2019 до тріумфів на престижних турнірах.
Олімпіада-2020 в Токіо: перше срібло та прорив на світовий рівень
Кваліфікація на Олімпійські ігри 2020 (проведені 2021 через пандемію) стала справжнім випробуванням. Насібов переміг на світовому ліцензійному турнірі в Софії, здолавши досвідчених суперників, зокрема бронзового призера Ріо Расула Чунаєва. У Токіо в категорії до 67 кг він пройшов до фіналу, де поступився, але здобув срібло — друге олімпійське срібло для України на тих Іграх.
Той фінал запам’ятався емоціями: Парвіз боровся з гідністю, демонструючи техніку, яку відточував роками. Медаль принесла йому орден «За заслуги» III ступеня. Це був момент, коли весь світ побачив українського борця не як новачка, а як серйозного претендента на найвищі нагороди.
Шлях до Парижа-2024: друге олімпійське срібло та драматичні поєдинки
Після Токіо Насібов не зупинявся. Він здобув бронзу на чемпіонаті Європи 2023 у Загребі (67 кг), золото на Гран-прі Загреба 2024 і кваліфікацію на Париж через європейський турнір у Баку. На Олімпіаді-2024 у Парижі він знову дійшов до фіналу в 67 кг. Півфінал проти азербайджанця Хасрата Джафарова став епічним — Парвіз переміг у напруженій боротьбі, попри травми й тиск.
Фінал проти іранця Саїда Есмаелі завершився сріблом. Насібов вийшов на килим з розпухлим оком після попередніх боїв, але показав характер. Ця медаль принесла орден «За заслуги» II ступеня. У 2024 році він також взяв бронзу на чемпіонаті Європи в Бухаресті вже в 72 кг — доказ універсальності.
Його стиль у Парижі — це суміш агресивних атак, ідеального захисту й психологічної переваги. Багато експертів відзначають, як Парвіз використовує ваги тіла для кидків, зберігаючи баланс навіть під тиском суперників.
Досягнення за межами Олімпіади: турніри, нагороди та внесок у український спорт
Кар’єра Парвіза Насібова рясніє золотими медалями на Гран-прі Загреба (2021, 2022, 2024), Тор Мастерс 2019, Кубку Владислава Пітласинські 2025 та Гран-прі Франції Анрі Деглана 2025. Він кілька разів змінював вагову категорію — з 67 на 72 кг і назад, — адаптуючись до стратегії збірної.
Сьогодні він продовжує тренуватися в Запоріжжі, представляючи Україну на міжнародних аренах. Його успіхи надихають молодих борців: від юніорських таборів до професійних змагань. Насібов активно говорить про підтримку України під час війни, відмову від пропозицій змінити громадянство й бажання бути корисним не лише на килимі.
| Рік | Турнір | Медаль | Вагова категорія |
|---|---|---|---|
| 2020/2021 | Олімпійські ігри Токіо | Срібло | 67 кг |
| 2024 | Олімпійські ігри Париж | Срібло | 67 кг |
| 2023 | Чемпіонат Європи Загреб | Бронза | 67 кг |
| 2024 | Чемпіонат Європи Бухарест | Бронза | 72 кг |
| 2017 | Чемпіонат Європи юніорів | Золото | 66 кг |
Дані таблиці базуються на офіційних результатах міжнародних федерацій боротьби та Вікіпедії.
Особисте життя: сім’я, цінності та любов до України
За межами килима Парвіз Насібов — люблячий чоловік і батько. У 2024 році в родині народився син Алі — радісна подія, яка стала додатковою мотивацією. Дружина Олена завжди поруч: підтримує під час тренувань і змагань, створює затишок удома в Запоріжжі. Їхня історія — про взаємну підтримку та спільні мрії.
Насібов відкрито говорить про свою любов до України. Він відмовився від пропозицій змінити спортивне громадянство, попри вигідніші умови в інших країнах. «Україна — це любов для мене», — повторює він у інтерв’ю. Борець вчить українську мову, підтримує захисників і наголошує: спорт — спосіб показати світові, що Україна сильна й незламна.
Цікаві факти про Парвіза Насібова
Факт 1: Парвіз почав із вільної боротьби в Азербайджані, але в Україні обрав греко-римський стиль і став у ньому одним із найкращих.
Факт 2: Він єдиний українець на Кубку світу 2017 в Ірані, хто не програв жодного бою, попри командний результат.
Факт 3: У Парижі-2024 боровся з розпухлим оком після попередніх поєдинків, але все одно дійшов до фіналу — доказ неймовірної витривалості.
Факт 4: Має сина Алі, народженого в рік другої олімпійської медалі, і часто каже, що родина — головна підтримка в кар’єрі.
Факт 5: Планує повернутися до 67 кг перед Олімпіадою-2028, щоб боротися за золото, якого ще немає в його колекції.
Ці факти розкривають не лише спортсмена, а й людину з сильним характером, яка поєднує корені та нову батьківщину в єдине ціле.
Парвіз Насібов продовжує писати свою історію. Його боротьба на килимі надихає тисячі, а життя поза ним вчить вірності, родинним цінностям і патріотизму. Кожна нова перемога — це крок до нових горизонтів для українського спорту, де талант, праця та серце творять дива.
