Дмитро Іосіфов назавжди залишився в пам’яті мільйонів як той самий Буратино — пустотливий, допитливий, з довгим носом, що символізував нестримну жагу до пригод. Дев’ятирічний хлопчик з Мінська в 1975 році втілив головного героя в культовому фільмі «Пригоди Буратіно» і став зіркою, яка освітлювала екрани радянських телевізорів. Сьогодні, у 2026 році, йому вже шістдесят, але енергія не згасла: він успішний режисер телесеріалів, сценарист і той, хто продовжує творити історії, що захоплюють нове покоління.
Його шлях — це не просто кар’єра дитини-актора, а справжня еволюція від казкового персонажа до творця реальних драм і комедій. Дмитро Іосіфов Буратино поєднав у собі дитячу щирість і дорослу майстерність, показавши, як слава може стати фундаментом для глибших професійних звершень. Він знімався в десятках фільмів, перейшов у режисуру, працював над реаліті-шоу та історичними серіалами, завжди залишаючись вірним своїй творчій натурі.
Дитинство в Мінську: коріння майбутньої зірки
Дмитро Володимирович Іосіфов народився 22 жовтня 1965 року в Мінську, у звичайній родині інженера-конструктора Володимира і кандидата біологічних наук, яка працювала в інституті санітарії та гігієни. Брати — старший Андрій і молодший Микола — обирали технічні професії, але Дмитро вже з ранніх років тягнувся до творчості. Родина жила скромно, та атмосфера підтримки і інтелектуального заохочення формувала в хлопчику допитливість, яка пізніше так яскраво проявилася в ролі Буратино.
У дев’ять років доля зробила несподіваний поворот. Асистент режисера студії «Білорусьфільм» помітив хлопчика в підземному переході Мінська. Спочатку Дмитро пробувався на роль Арлекіна, але режисер Леонід Нечаєв побачив у ньому ідеального Буратино — живого, непосидючого, з іскрою в очах. Зйомки стали випробуванням: голили голову й брови, наклеювали лисину, а носа з пінопласту доводилося міняти майже 45 разів. Хлопчик не відразу зрозумів масштаб події, але фільм 1975 року став справжнім проривом, який змінив усе.
Зйомки «Пригод Буратіно»: магія казки за лаштунками
Фільм «Пригоди Буратіно» Леоніда Нечаєва став одним із найулюбленіших дитячих хітів радянського кіно. Дмитро Іосіфов Буратино втілив не просто дерев’яного хлопчика, а втілення свободи, дружби й сміливості. На майданчику панувала тепла атмосфера: Ролан Биков у ролі Карабаса-Барабаса, Тетяна Проценко як Мальвіна, Володимир Етуш і Володимир Басов. Пісні озвучувала Тетяна Канаєва, а сам Дмитро співав у кадрі, додаючи щирості.
Зйомки тривали місяці, і дитина-актор швидко дорослішав. Нечаєв ставив складні задачі, вчив дисципліни, але й надихав. Хлопчик відчував відповідальність: мільйони дітей чекали на продовження казки про золотий ключик. Фільм вийшов на екрани і відразу став класикою — його переглядали сім’ями, цитували, співали пісні. Для Дмитра роль стала не просто дебютом, а квитком у світ кіно, який відкрив двері для подальших пропозицій.
Акторська кар’єра після дебюту: від дитячої слави до дорослих ролей
Після «Пригод Буратіно» ролі посипалися як з рогу достатку. Дмитро Іосіфов знімався в «Про Красную Шапочку» (1977) як Вовченя, у «Капітан Соври-голова» (1979) як хуліган Степан, у «Проданому сміху» (1981) і багатьох інших стрічках «Ленфільму». Кожна нова робота додавала досвіду: від епізодів до центральних персонажів. Після школи він вступив до Всеросійського державного інституту кінематографії на курс Олексія Баталова, а паралельно вивчав режисуру в Білоруській академії мистецтв.
Повернувшись до Мінська, працював у Театрі-студії кіноактора. Ролі 80–90-х років — це вже доросліші образи: солдати, розвідники, звичайні хлопці в драматичних обставинах. «Караул» (1989), «Під маскою «Чорної кішки»» (1990) — фільми, де проявлялася його драматична глибина. Слава Буратино не заважала, а допомагала: глядачі впізнавали в ньому того самого пустуна, який виріс і став серйознішим.
Перехід до режисури: нові виклики і творчі перемоги
Наприкінці 1990-х Дмитро Іосіфов повернувся до Москви і почав будувати режисерську кар’єру. Спочатку — рекламні ролики для Tefal, Panasonic, Dilmah, яких нарахували близько сорока. У 1998 році він поставив гумористичне скетч-шоу «Маленька смішна передача» на НТВ. Потім з’явилися масштабні проєкти: другий сезон «Останнього героя» на Першому каналі за запрошенням Костянтина Ернста і реаліті-шоу «12 негренят» на ТНТ.
З 2005 року він поринув у серіали. Серед знакових робіт — «Убойна сила-6», другий сезон «Екатерина. Взлёт» (2016), третій «Екатерина. Самозванцы» (2018), «Диверсант. Крым» (2019). Режисерська рука Іосіфова відчувається в деталях: історична точність, емоційна глибина персонажів, динамічний монтаж. У 2024 році вийшли «Цветы жизни» і «Любовь Советского Союза», у 2025 — «Мама», а на 2026 рік заплановані «Уроки музики» та інші проєкти. Він не просто знімає — створює історії, які резонують з сучасним глядачем.
Сім’я і особисте життя: опора в творчому світі
Дмитро Іосіфов завжди підкреслював важливість родини. Дружина Наталія — художник по костюмах, яка не раз допомагала на знімальних майданчиках. Разом вони виховали трьох синів: Андрія (1987), Антона (1994) і Артема (2005). Старший Андрій став оператором телесеріалів і живе в Ізраїлі, як і Антон. Молодший Артем ще росте, але вже відчуває атмосферу кіно в родині.
Брати Дмитра теж пішли технічним шляхом і працюють програмістами. Така родинна підтримка допомогла пережити періоди, коли акторських пропозицій ставало менше, а режисура вимагала повної віддачі. Сім’я — це той «золотий ключик», який відкриває двері до щастя навіть у найскладніші моменти.
Цікаві факти про Дмитра Іосіфова Буратино
- Під час зйомок «Пригод Буратіно» носа змінювали майже 45 разів — він постійно ламався чи деформувався від активних сцен.
- Дмитро спочатку не хотів зніматися, але батьки й режисер переконали: роль стала його долею.
- У 2021 році він озвучив Манджафоко в анімаційній стрічці «Піноккіо. Правдива історія» — іронічний поворот для того, хто сам був Буратино.
- Його сини обрали кіноіндустрію: Андрій працює оператором, а вся родина часто обговорює сценарії за вечерею.
- Режисерська кар’єра почалася з реклами, де він навчився економити час і ресурси — навичка, яка знадобилася в масштабних серіалах.
- Фільм «Пригоди Буратіно» досі транслюють по телебаченню, і нові покоління відкривають для себе казку завдяки стрічці 1975 року.
Культурний вплив і спадщина: чому Буратино актуальний сьогодні
Роль Буратино не просто зробила Дмитра Іосіфова відомим — вона сформувала ціле покоління. Фільм став частиною культурного коду пострадянського простору: діти співали «Буратино, Буратино, ти зробив з колоди диво», мріяли про золотий ключик і вірили в дружбу. Сьогодні, коли казки екранізують по-новому, оригінальна версія 1975 року залишається еталоном тепла й гумору.
Як режисер Іосіфов продовжує традицію: його серіали поєднують драму, історію й людські емоції. Він показує, що справжня творчість не залежить від віку — важливо зберігати в собі ту дитячу допитливість, яка колись зробила його Буратино. Глядачі, які виросли на його фільмах, тепер самі стають батьками і показують дітям ті самі стрічки, замикаючи коло.
Дмитро Іосіфов Буратино — живий приклад, як дитяча мрія може стати професією на все життя. Його шлях надихає: від дерев’яної ляльки на екрані до режисера, який створює нові світи. І хто знає, можливо, скоро з’явиться новий проєкт, де він знову здивує нас несподіваним поворотом.
