Марія Пашкурова-Петренко народилася 25 червня 1987 року в Дніпрі й за понад два десятиліття стала невід’ємною частиною українського театрального й кінематографічного простору. Вона — акторка Дніпровського молодіжного драматичного театру «Віримо!», сценографка, художниця по костюмах і гримерка, а також виконавиця ролей у гучних серіалах і фільмах. Її шлях поєднує глибоку театральну відданість із несподіваними кінодебютами, а робота під час повномасштабної війни демонструє неймовірну стійкість і любов до професії.
З 2006 року Марія виходить на сцену «Віримо!» і залишається там попри всі виклики. Вона втілює принцесу Арміллу в «Вороні» Карло Гоцци, Рахель у «Однокласниках» Тадеуша Слободзянека, Поліну в «Тепленькому місці» Миколи Островського, Люсю в «Останньому строкові» Валентина Распутіна, Мерседес Дегас у «Методі Грьонхольма» Жорді Гальсерана та Марію Лук’янівну в «Самогубці» Миколи Ердмана. У кіно її знають за роллю наглядачки Анни Коган у п’ятому та шостому сезонах детективу «Опер за викликом» на телеканалі 2+2, головною роллю в серіалі «Доброволець» Ахтема Сеітаблаєва та епізодом у фільмі Романа Балаяна «Ми є, ми поруч».
Ця жінка не просто грає — вона живе театром і кіно, створюючи образи, які залишаються в пам’яті глядача надовго. Її кар’єра — це приклад того, як талант, наполегливість і щире кохання до сцени можуть перемагати обставини, навіть коли життя кидає найскладніші випробування.
Ранні роки: від малювання до покликання акторки
Марія виросла в Дніпрі, місті, яке завжди пульсувало творчою енергією. У школі вона не мріяла про сцену — малювання захоплювало її набагато сильніше. Саме тому вступ до Дніпровського обласного театрально-художнього коледжу на спеціальність сценографа став логічним кроком. На курсі Івана Шулика вона опановувала секрети декорацій, костюмів і гриму, не підозрюючи, що театр незабаром переверне все з ніг на голову.
На другому курсі очі загорілися по-справжньому. Театральна студія при «Віримо!» відкрила для неї світ, де слова, жести й емоції стають живим організмом. У 2005 році вона вже активно грала в драматичній студії, а з 2006-го офіційно стала акторкою театру. Пізніше, у 2013 році, Марія завершила коледж уже за спеціальністю «акторка драматичного театру» в майстерні Володимира Петренка — людини, яка згодом стала не тільки вчителем, а й чоловіком.
Цей перехід від художника до акторки не був легким, але він показав головне: справжній талант не замикається в одній рамці. Марія завжди шукала досконалості — або все, або нічого. Саме ця риса допомогла їй стати універсальним професіоналом, який однаково впевнено тримає в руках пензель і мікрофон.
Театр «Віримо!»: двадцять років відданості та натхнення
Театр «Віримо!» для Марії — це не просто робота. Це дім, де народжуються емоції, які неможливо пояснити словами. «Коли виходжу на сцену, відчуваю щось таке, що неможливо описати. Це як віра в Бога», — ділиться вона в одному з інтерв’ю. За два десятиліття акторка створила галерею яскравих образів, кожен з яких несе унікальний відбиток її особистості.
Принцеса Армілла в казковому «Вороні» Карло Гоцци — легка, грайлива, повна чарів. Рахель у драмі «Однокласники» — глибока, з болем минулого. Люся в «Останньому строкові» Распутіна — щира й трагічна. Мерседес Дегас у гострому «Методі Грьонхольма» — розумна, вольова, з іронією в очах. Кожна роль вимагає повного занурення, і Марія віддається їй без залишку.
Глядач «Віримо!» знає: на сцені завжди буде щирість. Театр став авторським, сучасним, близьким до серця. Марія любить свій колектив, свого глядача і той особливий дух, який панує за лаштунками. Навіть у найважчі моменти сцена залишається місцем, куди вона повертається з радістю.
Сценографія та художня майстерність: друга грань таланту
З 2018 року Марія обіймає посаду головного художника театру «Віримо!». Вона створює декорації, костюми, грим і музичне оформлення. Двічі отримувала регіональну премію «Січеславна» саме як сценографка — за вистави «Останній строк» і «Метод Грьонхольма». Ця робота дозволяє їй поєднувати дві пристрасті: акторську гру й візуальне мистецтво.
Коли Марія малює ескізи декорацій або підбирає тканини для костюмів, вона думає не тільки про естетику, а й про те, як це допоможе акторам жити в образі. Її роботи — це не просто фон, а повноцінний співучасник вистави. Театр стає цілісним твором, де кожна деталь дихає життям.
Такий підхід робить «Віримо!» унікальним. Марія не боїться експериментів: поєднує класику з сучасними технологіями, створює атмосферу, яка занурює глядача з перших секунд. Її сценографія — це доказ того, що талант багатогранний і завжди шукає нових форм вираження.
Кінокар’єра: від епізодів до головних ролей
Кіно увійшло в життя Марії пізно, але впевнено. Вона ніколи не рвалася в столицю чи на великі майданчики — театр залишався пріоритетом. Але коли прийшли пропозиції, акторка відповіла «так» лише тим проєктам, які резонували з її душею.
У 2019 році — епізод у фільмі Романа Балаяна «Ми є, ми поруч», прем’єра якого пройшла на Варшавському кінофестивалі. Того ж року — головна роль у восьмисерійному серіалі «Доброволець» Ахтема Сеітаблаєва. Потім «Зречення» Антона Гойди та, нарешті, роль наглядачки Анни Коган у «Опер за викликом». Ця героїня — холодна, строга, з непростою долею — стала справжнім викликом для темпераментної й харизматичної Марії.
Зйомки екшн-сцен, перевтілення в чоловіка, робота під водою — усе це вимагало фізичної та емоційної витривалості. Режисери відзначали її професійність і здатність тримати глядача в напрузі. Серіал став популярним, а образ Анни Коган — одним із найяскравіших у сезонах 5 і 6.
Марія не женеться за кількістю ролей. Вона обирає якість і щирість. Кожна поява на екрані — це продовження її театральної філософії: грати так, щоб серце билося сильніше.
Життя під час війни: сила духу та родинна підтримка
24 лютого 2022 року Марія прокинулася від вибухів. Перші тижні — паніка, уколи мамі в лікарні, рішення про евакуацію. Разом із донькою Поліною вона виїхала спочатку до Чернівців, потім до Славського, а згодом — до Нідерландів за запрошенням подруги. Там вони прожили 11 місяців.
Розлука з чоловіком Володимиром Петренком стала найважчим випробуванням. «Той останній погляд чоловіка перед розлукою я пам’ятаю дотепер», — згадує акторка. Але любов і відповідальність за дитину допомогли витримати. Поліна пішла до місцевої школи, вчила нідерландську, адаптувалася. Марія ж щомісяця поверталася до Дніпра на три тижні, щоб грати вистави, а потім знову долала довгу дорогу.
Брат Марії пішов добровольцем у перші дні війни й став капітаном. Родичі в Росії залишилися в минулому — спілкування припинилося ще після 2014 року. Війна принесла депресію, втрату колеги, постійний страх. Але професія, театр і родина стали рятівним колом. Марія грала дистанційно, читала драматургію в Амстердамі, підтримувала зв’язок із глядачами. Повернення додому стало актом мужності й любові до Батьківщини.
Сьогодні вона продовжує працювати, виховувати доньку й вірити в перемогу. «Війна дала усвідомлення, що майбутнього може не бути, тому треба жити на повну», — каже акторка.
Цікаві факти про Марію Пашкурову-Петренко
- Подвійна освіта: спочатку сценограф, потім акторка — рідкісний випадок, коли дві спеціальності в одному коледжі допомогли створити унікальний стиль роботи.
- Премії за сценографію: двічі лауреатка «Січеславної» за декорації та костюми, хоча більшість знає її саме як акторку.
- Сімейний театр: чоловік Володимир Петренко — засновник і художній керівник «Віримо!», тому творчість і особисте життя нерозривно пов’язані.
- Відмова від легких шляхів: Марія часто відмовляється від ролей, якщо вони не резонують з її внутрішнім світом.
- Міжнародний досвід: зйомки в Литві, фестивалі в Варшаві, життя в Нідерландах під час війни — усе це розширило її світогляд.
- Материнство без компромісів: народила доньку ще студенткою й швидко повернулася на сцену, поєднуючи кар’єру з найважливішою роллю в житті.
Особисте життя: кохання, родина та джерела натхнення
З Володимиром Петренком Марія познайомилася в театрі. Спочатку він був учителем і режисером, а згодом — коханим чоловіком. Їхня історія — це приклад справжньої підтримки: обоє живуть театром, розуміють один одного без слів. Донька Поліна росте в атмосфері творчості й любові. «Обійми з донькою» — найкращі ліки від будь-якої втоми.
Марія відкрито говорить про материнство: мистецтво не замінить його. Вона завжди хотіла дитину й не боялася, що кар’єра постраждає. Сьогодні родина — це те, що дає сили в найтемніші часи.
Натхнення приходить від глядачів, колег, фронту. Солдати тримаються — значить, і вона в тилу повинна. Професія, друзі, віра в майбутнє — усе це робить Марію Пашкурову-Петренко тією людиною, яка надихає своєю стійкістю й щирістю.
Її шлях продовжується. Кожна нова вистава, кожна роль на екрані — це ще один крок у великому театрі життя, де віра, талант і любов завжди перемагають.
